≤стор≥¤ це передус≥м розпов≥дь про минуле, колись записувана у л≥тописах поточних под≥й ≥ навп≥л л≥тературних комп≥л¤ц≥¤х вчених монах≥в, а зараз тиражована у шк≥льних п≥дручниках. јле це минуле постаЇ перед нашими очима також матер≥льно - ст≥нами багатосотр≥чних храм≥в чи написами на камен¤х, в ¤ких на в≥ки зас≥чено пам'¤ть про предк≥в. «розум≥ло, ѕ≥дл¤шшю далеко до иЇва, з його тис¤чол≥тн≥ми вже пам'¤тками, але ≥ в п≥дл¤ському краЇвид≥ можна знайти сл≥ди украњнського, чи, ¤к казали в давнину - руського минулого. ќдним ≥з таких м≥сць Ї м≥стечко одень, розташоване на самому берез≥ Ѕугу (зараз це Ѕ≥лоп≥дл¤ський пов≥т Ћюблинського воЇводства ѕольщ≥).
оли затримаЇмос¤ на коденському ринку в≥дшукаймо невеличку вуличку, ¤ка починаЇтьс¤ при римокатолицькому костел≥ св. јнни. «≥йшовши нею в сторону р≥ки, потрапимо на територ≥ю колишньоњ магнатськоњ резиденц≥њ —оп≥г≥в. —аме тут, посеред старих дерев червон≥ють цегл¤н≥ ст≥ни храму, ¤кому вже майже п≥в тис¤ч≥ рок≥в. Ќа перший погл¤д це костел в типовому дл¤ середньов≥чч¤ готичному стил≥. јле насправд≥ це колишн¤ замкова церква —в¤того ƒуха, в ¤к≥й, у присутност≥ вельможних руських фундатор≥в храму, св¤щеники поминали у молитвах ¤к онстантинопольських патр≥арх≥в так ≥ ињвських митрополит≥в та ¬олодимирсько-Ѕерестейських Їпископ≥в. ’оч з дугоњ сторони це зараз справд≥ костел, бо сьогодн≥ розпор¤джаютьс¤ нею римокатолики, а нечисленна громада православних украњнц≥в, ¤ким всупереч "репатр≥ац≥њ" до —–—– (1944-1946 рр.) та јкц≥њ "¬≥сла" (1947 р.) вдалос¤ втриматис¤ на р≥дн≥й земл≥, мусила прот¤гом дес¤тир≥ч тиснутис¤ у пров≥зоричн≥й церковц≥ ≥ щойно останн≥ми роками вдалос¤ њм побудувати пристойний храм. ћожна сказати, що зараз Їдиним видимим знаком приналежност≥ —в¤тодух≥вськоњ церкви до нашоњ ≥стор≥њ Ї кам'¤на плита з написом давньоукрањнською книжною мовою, присв¤чена пам'¤т≥ першого п≥дл¤ського воЇводи ≤вана —оп≥ги, вмурована внутр≥ церкви, над головним входом.
ѕ≥дл¤шш¤ не стало "колискою" жодного визначного магнатського роду. ¬'¤залис¤ вони з цим рег≥оном, отримуюч≥ тут земельн≥ маЇтки, будуч≥ винагородою за усп≥хи у державн≥й служб≥, тобто на двор≥ великих кн¤з≥в литовських ≥ руських. —аме так на початку XVI ст. з ѕ≥дл¤шш¤м зв'¤залис¤ й —оп≥ги, а властиво ≥хн¤ г≥лка, ¤ку в ≥сторичн≥й л≥тератур≥ звуть коденською, або, зр≥дка, п≥дл¤ською.
ѕерший в≥домий представник цього роду це —емен —оп≥га, ¤кий у 40-их роках XV стор≥чч¤ був писарем великого кн¤з¤ литовського, а водночас польського корол¤, азимира ягайлончика. –≥д —оп≥г≥в виводивс¤ з≥ —моленщини. оли однак на початку XVI стор≥чч¤ земл¤ ц¤ була ¬еликим кн¤з≥вством Ћитовським втрачена на користь ћоскви, —оп≥ги, ¤к≥ зберегли в≥рн≥сть "великим кн¤з¤м литовським ≥ руським", отримали зам≥нн≥ маЇтки. Ќайстраший з син≥в —емена, Ѕогдан, отримав маЇтки на Ѕ≥лорус≥, над ƒвиною ≥ Ќ≥маном, започаткувавши б≥льш записану в ≥стор≥њ черейсько-ружанську л≥н≥ю роду, до ¤коњ належав м.≥н. в≥домий канцлер Ћев —оп≥га, котрий керував укладанн¤м ≤≤≤ редакц≥њ Ћитовського статуту. Ќатом≥сть ≤ван отримав два маЇтки на тепер≥шньому ѕ≥дл¤шш≥ - Ѕотьки у Ѕ≥льськ≥й земл≥ та одень, ¤кий тод≥ належав до Ѕерестейськоњ земл≥.
як Ѕ≥льська так ≥ Ѕерестейська земл≥, ¤к≥ у кн¤жу добу належали спочатку до ињвського а п≥зн≥ше ¬олинського кн¤з≥вств, п≥сл¤ завоюванн¤ њх √едим≥ном у 30-тих роках X≤V ст., отже ще при житт≥ останнього володар¤ √алицько-¬олинськоњ –ус≥ ёр≥¤ ≤≤, належали до “рокського кн¤з≥вства, ¤ким правив ейстут √едиминовч, а згодом його син ¬итовт. ћожна сказати, що “рокське кн¤з≥вство було свого роду м≥н≥¤тюрою ц≥лого ¬еликого кн¤з≥вства Ћитовського, –уського ≥ ∆емойтського, адже його п≥вдень засел¤ли украњнц≥ - земл≥ навколо Ѕерест¤, ƒорогичина ≥ Ѕ≥льська, центр - гродненськ≥ б≥лоруси, а п≥вн≥ч - литовц≥ (саме там розташовувались стольн≥ “роки). ” 1413 роц≥, коли ¬итовт був вже великим кн¤зем литовським, кн¤з≥вство перетворено у звичайну адм≥н≥страц≥йну одиницю - “рокське воЇводство. ќднак адм≥н≥струванн¤ з “рок в≥ддаленими та в≥дд≥леними натуральними перешкодами територ≥¤ми над Ѕугом було невиг≥дне, тому у 1513 роц≥ великий кн¤зь литовський ∆иі≥монт ≤ вир≥шив утворити окрему адм≥н≥страц≥йну одиницю, ¤ку названо ѕ≥дл¤ським воЇводством. …ого основою були територ≥њ довкола старих руських город≥в час≥в ињвськоњ ≥ √алицько-¬олинськоњ –ус≥ - ƒорогичин, Ѕ≥льськ, ћельник, ам'¤нець ≥ Ѕересть. —ама назва ѕ≥дл¤шш¤, ¤ка почала з'¤вл¤тис¤ у документах щойно наприк≥нц≥ XIV ст., виникла на означенн¤ "литовськоњ" територ≥њ при меж≥ з ѕольщею, тобто ¤к тод≥ казали - "п≥д л¤хами".
ѕершим п≥дл¤ським воЇводою став саме ≤ван —оп≥га, ¤кий вже на добре "засид≥вс¤" на ц≥й територ≥њ, будуючи у одн≥ свою резиденц≥ю з мурованим замком, ¤кого невеликий фрагмент залишивс¤ досьогодн≥, а у 1511 роц≥ обдарував тутешн≥х мешканц≥в м≥ським магдебурським правом. ƒругою частиною п≥дл¤ських волод≥нь ≤вана була маЇтн≥сть з м≥ською осадою Ѕотьки. —аме тут в≥н у 1517 роц≥ помер та був похований у м≥сцев≥й церкв≥.
јнал≥зуючи под≥њ к≥нц¤ XV ст. можна виснувати здогад, що ≤ван —оп≥га, ¤кий ¤к один ≥з найвищих великокн¤з≥вських ур¤дник≥в часто мусив перебувати на крак≥вському двор≥ азимира ягайлончика, м≥г бути у кол≥ ос≥б, ¤к≥ ф≥нансували д≥¤льн≥сть першоњ друкарн≥, котра "тиснула" у раков≥ кириличн≥ друки (до реч≥, ”крањнська пошта присв¤тила њй свою марку). ƒрукарн¤ ц¤, ¤кою керував Ўвайполь ‘≥оль, ≥снувала у тод≥шн≥й польськ≥й столиц≥ в≥д приблизно 1485 до 1491 року. «а цей час надрукован≥ були чотири богослужбов≥ книги церковносло'¤нською мовою - датован≥ 1491 роком "„асословець" ≥ "ќсмогласник або ќктоњх", а також "“р≥одь п≥сна" ≥ "“р≥одь цв≥тна", мабуть ран≥ш≥, ¤к≥ випущено без вказуванн¤ року.
—аме ц≥ чотири л≥тург≥йн≥ книги можна рахувати першими украњнськими друками. ƒоб≥рна церковнослов'¤нська мова, ¤кою були надрукован≥, засв≥дчуЇ, що ≥н≥ц≥атором цих видань не м≥г бути ‘≥оль, ¤кий був вих≥дцем ≥з Ќ≥меччини й перш за все виступав ¤к орган≥затор друкарського п≥дприЇмства та його техн≥чного обладнанн¤. Ќатом≥сть роль видавничих редактор≥в на думку вчених вз¤ли на себе особи, найпевн≥ше духовного сану, ≥з √аличини, мабуть ≥з ѕеремишл¤, ¤кий в тому час≥ був не лише Їпископською столицею, але й визначним центром украњнськоњ культури (щойно згодом на перше м≥сце висунувс¤ тут Ћьв≥в). ѕро украњнське походженн¤ редактор≥в крак≥вських друк≥в засв≥дчуЇ присутн≥сть численних украњн≥зми в текстах, а також св¤т ≥ св¤тих характерних передус≥м дл¤ ”крањни. ѕо≥менно знаЇмо однак лише зецер≥в, тобто прац≥вник≥в друкарн≥, ¤к≥ набирали тексти - √аврила, Ѕогуша та ≤вана. “акож пом≥щена у "“р≥од≥" гравюра ≥з зображенн¤м –озп'¤тт¤ взорована на ≥кон≥ типу характерного дл¤ ѕрикарпатт¤.
≤снуванн¤ у раков≥ друкарн≥ випускаючоњ православн≥, отже "Їретичн≥" чи "сх≥зтатичн≥" книги, мусило в тамтому, далекому в≥д толерантност≥ ≥ пол≥тичноњ коректност≥, час≥ зустр≥ти спротив –имокатолицькоњ церкви й тому друкарн¤ не могла ≥снувати без п≥дтримки з≥ сторони руських вельмож, ¤к≥ належали до оточенн¤ азимра ягайлончика. Ќе м≥гши виступити безпосередньо проти вельможних покровител≥в друкарн≥, римокатолицька Їрарх≥¤ звинуватила в Їрес≥ самого ‘≥ол¤, ¤кого ув'¤знено. як легко здогадатис¤, оскарженн¤ показалис¤ безп≥дставними й ‘≥оль швидко повернув на волю. Ќе вернув однак до друкарськоњ справи ≥ взагал≥ вињхав ≥з ракова, а заснована ним друкарн¤ перестала ≥снувати.
—л≥дом зв'¤зку ≤вана —оп≥ги з крак≥вською друкарнею Ї згадка в одному ≥з полем≥чних трактат≥в першоњ половини XVII стор≥чч¤. ќтже, православний монах-письменник «ахар≥й опистенський у свому твор≥ "ѕал≥нод≥¤ ≥л≥ книга оборони", написаному у 1619-1631 роках, стверджуЇ, що "“р≥од≥" з крак≥вськоњ друкарн≥ збер≥галис¤ в багатьох церквах ≥ монастир¤х у Ћьв≥вськ≥й земл≥, в ƒорогобуж≥, в маЇтност¤х ѕечерськоњ лаври, на ¬олин≥, а також "на ѕодл¤шу, в земл≥ Ѕ≥льской, в Ѕотьках, маЇтност≥ Їго милости пана Ѕогдана —ап≥ги" (≤ванового онука). ‘акт цей можна ≥нтерпретувати ¤к доказ цього, що ≤ван —оп≥га, бувши покровителем крак≥вськоњ друкарн≥ ≥ маючи участь у њњ ф≥нансуванн≥, став власником б≥льшоњ к≥лькост≥ надрукованих в н≥й книг. «годом "украшав" в≥н ними церкви у своњх маЇтност¤х, в тому ≥ в Ѕотьках, ¤ких власником став майже 20 рок≥в п≥сл¤ закритт¤ друкарн≥ ‘≥ол¤.
ќтже, коли докладн≥ше вгл¤немос¤ в ≥стор≥ю, малюЇтьс¤ перед нами зовс≥м ≥нший образ н≥ж наше у¤вленн¤ про рел≥г≥йно окатоличених ≥ культурно опол¤чених магнат≥в ¬еликого кн¤з≥вства Ћитовського та орони ѕольськоњ, ¤кими бачимо њх у XVII-XVIII стор≥чч¤х. ¬ тому зрештою час≥ нащадки ≤вана назагал в≥дом≥ вже п≥д пр≥звищем —апЇга. ќднак у руськомовних документах з XVI стор≥чч¤ найчаст≥ше виступаЇ етимолог≥чний запис "—опЏга" - украњнц≥ букву -Џ (я“№)- читали ¤к "≥", б≥лоруси ¤к "Ї". ≤нколи зустр≥чаЇмо також запис чисто фонетичний тобто "—опига" або "—опЇга", що вказуЇ на украњнську або б≥лоруську р≥дну мову писар≥в. Ќатом≥сть у латиномовних документах, в ¤ких згадуЇтьс¤ особа першого п≥дл¤ського воЇводи, маЇмо запис, ¤кий вказуЇ все ж таки на дом≥нуванн¤ в тод≥шн≥х ур¤дових сферах ¬еликого кн¤з≥вства Ћитовського саме украњнськоњ мови - Ioane Sopihа та Iwano Sopiha. ўойно згодом, в польськомовних вже документах к≥нц¤ XVI ст. прийн¤лас¤ верс≥¤ Sapieha (CапЇга), ¤ка разом з полон≥зац≥Їю загалу магнатськоњ верх≥вки стала загальноприйн¤тою.
«г≥дно з родинною ≥стор≥Їю ≤ван —оп≥га перв≥сно спочив у церкв≥ в Ѕотьках. —аме там його син ѕавло мав у 1520 роц≥ покласти на могил≥ кам'¤ну плиту з насиченим украњн≥змами написом у тод≥шн≥й книжн≥й руськ≥й мов≥ та символ≥чними барельЇфами. Ќапис починаЇтьс¤ в≥д сл≥в: "≤оанов≥ —имеоновичови —оп≥га, наперед писареви, потом канцл≥рови, к тому гетманов≥ сил ¬еликаго кн¤зства Ћитовскаго и ¬итопскому, в конец ѕодл¤скому воЇвод≥ ≥ маршалкови, а к тому найвышшому ¬еликаго кн¤зства Ћитовскаго секретарови, Ѕраславскому старостЇ. ƒ≥дичови на одню, з великих литовских господарей урожоному потомку..."
ƒал≥ йде заплутаний генеалог≥чний вив≥д, ¤кий мав доказати, що —оп≥ги Ї кн¤з≥вського роду й ведутьс¤ в≥д —ун≥гайла, визначного литовського вельможи час≥в ¬итовта, ¤кий мав бути нащадком великого кн¤з¤ литовського √едим≥на. ј ¤к знаЇмо, онуком √едим≥на був ягайло, отже ≤ван —оп≥га мав би бути, хоч ≥ далеким, то все ж таки родичем династ≥њ ягайлон≥в волод≥ючоњ до другоњ половини XVI ст. у ¬еликому кн¤з≥вств≥ Ћитовському ≥ орон≥ ѕольськ≥й. ≤люстрац≥Їю ц≥Їњ н≥бито спор≥дненост≥ були вир≥зан≥ знизу герби ягайлон≥в (—товпи √едим≥на ≥ ѕогон¤) т≥ —оп≥г≥в ( рини ≥ Ћисиц¤), ув≥нчан≥ кн¤з≥вськими митрами ≥ поЇднан≥ стр≥чкою. ¬ самому напис≥ бачимо також спробу облагороднити походженн¤ пр≥звища магнатського роду, адже мало б воно вз¤тис¤ в≥д пр≥звиська одного з приписуваних йому антенат≥в - ѕун≥іайла Ќаримунтовича "—опг≥¤ от премудрости реченнаго". Ќасправд≥ пр≥звище —оп≥га п≥шло мабуть в≥д захворюванн¤ дихальних шл¤х≥в котрогось з ≤ванових предк≥в, котрий просто голосно соп≥в.
ќтже плита не може слугувати за генеалог≥чне джерело. ћожна сказати, що був це елемент п≥ар кампан≥њ, ¤ка мала п≥днести престиж роду, котрий почав рости в значенн¤ ≥ багатство. Ѕула це зрештою кампан≥¤ усп≥шна, хоч принесла насл≥дки щойно у друг≥й половин≥ XVIII стор≥чч¤, коли —оп≥ги отримали на сейм≥ кн¤з≥вський титул - саме на основ≥ фальсиф≥кат≥в ≥з 1512-1572 рок≥в. ќднак плита, прикрашена символ≥чними зображенн¤ми смерт≥ (череп), в≥чност≥ ¤ка об≥ймаЇ швидко проминаючий час (поглинаючий св≥й хв≥ст вуж уроборос ≥ крилата клепсидра) та мудрост≥ (сова на книз≥ ≥ сувоњ пергаменту), Ї дуже ц≥кавою пам'¤ткою мистецтва. ÷≥кава вона також дл¤ мовознавц≥в, адже дуже багато в н≥й сл≥д≥в живоњ украњнськоњ мови. «авданн¤м дл¤ досл≥дник≥в Ї також окресленн¤ реального часу виникненн¤ ц≥Їњ пам'¤тки, ¤ка зараз збер≥гаЇтьс¤ в церкв≥ —в¤того ƒуха в одн≥.
“акож сама коденська церква ц¤, фундована б≥л¤ 1530 року ѕавлом —оп≥гою, Ї дуже ц≥кавою пам'¤ткою церковноњ арх≥тектури. јдже зведено њњ в майже класичному готичному стил≥. Ќа приналежн≥сть храму сх≥дн≥й православн≥й церкв≥ вказують лише нечисленн≥ елементи, так≥ ¤к п≥вкругл≥ арки над входом та на фронтов≥й ст≥н≥, на ¤к≥й перв≥сно були також розм≥щен≥ керам≥чн≥ ≥кони ≥з зображенн¤ми св¤тих. Ќатом≥сть по-мистецьки оформлений кам'¤нний портал вх≥дних дверей, ¤кий оздоблено щитами ≥з гербами рини ≥ Ћисиц¤, маЇ вже ренесансний характер.
Ќа житт¤ ѕавла —оп≥ги, ¤кий у 1557-1558 роках був п≥дл¤ським воЇводою та помер у 1579 роц≥, випали велик≥ ≥сторичн≥ зм≥ни. ” 1566 роц≥ в≥дбувс¤ под≥л ѕ≥дл¤ського воЇводства, в≥д ¤кого в≥дд≥лено сх≥дну частину, з Ѕерест¤м ≥ ам'¤нцем, та приЇднавши до нењ ѕинську землю створено нове воЇводство, ¤ке отримало назву Ѕерестейського. Ќезабаром, на ун≥йному сейм≥ в Ћюблин≥, у 1569 роц≥, ѕ≥дл¤ське воЇводство, а згодом також ¬олинське, ињвське ≥ Ѕрацлавське приЇднано до орони ѕольськоњ. Ѕерестейське воЇводство, ¤к Їдина територ≥¤ з украњнським населенн¤м, залишилас¤ при ¬еликому кн¤з≥вств≥ Ћитовському. “аким способом маЇтки ѕавла —оп≥ги опинилис¤ в р≥зних воЇводствах, а нав≥ть р≥зних державах. јле на цьому ж люблинському сейм≥ орону ѕольську ≥ ¬елике кн¤з≥вство Ћитовське об'Їднано у одну конфедеративну –≥ч ѕосполиту ќбох Ќац≥й. –азом ≥з стр≥мким культурним зростом у ѕольщ≥, дл¤ ¤коњ саме XVI стор≥чч¤ було "золотим в≥ком", спри¤ло це швидк≥й полон≥зац≥њ руськоњ магнатськоњ верх≥вки, ¤ка з часом почала також в≥дрикатис¤ й ѕравославноњ церкви.
¬се ж таки ще сини ѕавла —оп≥ги збер≥гали в≥рн≥сть батьк≥вськ≥й в≥р≥. Ќайб≥льш позитивно в ≥стор≥њ записавс¤ Ѕогдан —оп≥га, д≥дич Ѕотьк≥в, ¤кий у 1585 роц≥ був автором листа до корол¤ —тефана Ѕатор≥¤, щоб цей в≥дступив в≥д спроб насильного примушуванн¤ православних користуватис¤ грегор≥¤нським календарем. ѕ≥дтримував в≥н також братський рух, зокрема у ¬ильн≥, в ¤кому часто перебував оск≥льки займав державн≥ пости саме в "литовських" воЇводствах - був берестейським, а згодом смоленським каштел¤ном, п≥зн≥ше м≥нським воЇводою. ћав Ѕогдан також жив≥ контакти ≥з льв≥ським ставроп≥г≥йним братством, ¤ке на його проханн¤ у 1591 роц≥ в≥дправило до в≥ленськоњ братськоњ школи двох своњх найкращих викладач≥в - ирила “ранкв≥л≥она-—тавровецького та —тепана «изан≥¤. ѕро п≥дтримку Ѕогданом —оп≥гою церковних братвств в обох м≥стах та його приналежн≥сть до гурту њх член≥в льв≥в'¤ни пов≥домл¤ли у 1592 роц≥ константиноп≥льського патр≥¤рха. –≥к п≥зн≥ше льв≥ське братсвтво просило —оп≥гу про домомогу в конфл≥кт≥ з льв≥вським Їпископом √едеоном Ѕолобаном, ¤кий хот≥в лишити його патр≥арших прив≥лењв та п≥пор¤дкувати своњй влад≥. Ќе в≥домо чи Ѕогдан зм≥г включитис¤ в розв'¤зку конфл≥кту, адже саме 1593 року в≥н помер.
” 1599 роц≥ помер другий ≥з син≥в ѕавла - ћикола, ¤кому належав одень. …ого син ћикола (б. 1581-1640) був вже ревним католиком ≥ вславивс¤ викраденн¤м ≥з –иму рахованого чудотворним образу ћатер≥ Ѕожоњ з √ваделюпи, ¤кий п≥сл¤ р≥зних перипет≥й, отримавши папське прощенн¤, пом≥стив у 1636 роц≥ в коденському костел≥ св. јнни, ¤кого був фундатором. "ѕерехристив" в≥н також своњх предк≥в, перен≥сси до костела т≥ло ≤вана —оп≥ги, його батьком перепоховане у коденськ≥й —в¤тодух≥вськ≥й церкв≥. “аким символ≥чним способом з≥рвано з традиц≥Їю перших д≥дич≥в одн¤. –имокатоликами стали також сини Ѕогдана.
¬се ж таки, хоч ф≥нал невт≥шний, показана тут у загальному нарис≥ ≥стор≥¤ трьох покол≥нь п≥дл¤ськоњ г≥лки роду —оп≥г≥в, додаЇ чергов≥ барвист≥ кам≥нц≥, з ¤ких будуЇмо своЇ минуле. ќтже варто про першого п≥дл¤ського воЇводу ≤вана та його син≥в ≥ онук≥в згадувати не лише над Ѕугом та Ќарвою, але й над ƒн≥пром.
ёр≥й √ј¬–»Ћё ƒжерело: —айт ёр≥¤ √аврилюка
Ѕ≥льськ, серпень 2006
